ми живемо вже в надто дивній цифровій реальності:
вірус/троян/ворм/спайваре/адваре і т.д. і т.п. у нас вже абсолютна НОРМА де-факто.
Знайома з купою людей, які працюють на своїх домашніх/робочих компах з активованими антивірусами, що віджирають їм масу ресурсів, знають, що у них "завівся" вірус і тільки просять його, як якогось домовика, щоб не заважав їм робити свою роботу.
В інституті студентська мережа така завірусована, що часами той весь зоопарк вже дуріє в тій мережі сам від себе і зробити з тим в принципі нічого ніхто не може.
На кафедрі перевстановлення віндовса з причини якогось деструктивного віруса (зі зносом всіх даних) на моїй пам'яті відбувалося вже раз 5, щонайменше.
Вчора зловила себе на тому, що ставлячи малому чергову кров-з-носа-йому-потрібну забавку на його персональний ноут, проігнорувала повідомлення про троян (забавка, куплена на фірмовому СД), бо за пару днів будем певно той ноут переставляти.
Патчі до вінди (критичні!) приходять ледве чи не що пару днів.
Що пару тижнів приходиться оновляти софт і на серверах (де вінди й близько не тримаю).
Коли розказую студікам про ботівські мережі (як приклад розподілених обчислень, хе-хе), називаю якісь дивні цифри в кілька мільйонів машин на мережу, говорю про аналогію з нарко- і порнобізнесом, сама дивуюся, куди воно все рухається.
От ще приклад того, що на сьогоднішній день контролювати можна фактично все: http://www.opennet.ru/opennews/art.shtml?num=20818, треба тільки дуже захотіти і вміти вчитись.
Кожен софт вразливий.
Нема нічого надійного в цифрі і не буде, бо все це ПЗ роблять люди.
Проблеми архітектурного характеру (в першу чергу), ясно. Проблеми, як компроміс між маркетингом і системним архітектором, я думаю. Проблеми, як компроміс між функціональністю (не важливо потрібною чи непотрібною) і простотою.
От про простоту, зрештою, можна вже й назовсім забути, нажаль.

А я сама, до речі, працюю на вінді, що не переставлялась з 2002 року і не юзаю жодних антивірусів з причин небажання поступатися ресурсами. В більшості випадків, коли розумієш, що робиш, так навіть можна жити. Коли приходить замовник зі своїми картинками чи текстами до проекту, його флешку я втикаю на сервер, де соїть FreeBSD, там же можу й на віруси перевірити, якщо мені дуже вже захочеться комусь щось довести.
А вдома (і в інститут ношу) свій маленький ноут під Ubuntu, і їхні віруси мене нафіг не гребуть :).
Ну але то поки що, я думаю.

Далі буде гірше.
Люди придумають якісь закони для пояснення життя цифрового світу, так, як придумали закони функціонування світу суспільного і економічного (і що нам ті закони зараз дають, га?). Ці закони будуть виведені з наукових спосережень над життям цифрової реальності, і, хоч всім нам ясно, що 1+1=10, і звідси все можна вивести, загалом 1+1<>10, якщо їх взати мільярди раз, вони творять щось нове, якогось такого цифрового монстра, організм, що живиться фіг зна чим, а живе всюди навколо нас, не тільки в тих кабелях, якими ми жахливо пообплутували Землю, а вже навіть в повітрі де є бездротові мережі...
Залишається тільки вірити в якісь механізми саморегуляції чи що. Фіг зна, як то воно все буде, але з-під якого-небудь контрою цифровий світ вже вийшов. Зрештою, по великому рахунку, як і екноміка, і суспільство теж.
:)

Вчора вперше за 2 роки відпустила студентів з лекції, бо грипую,
нафіг інститут - я ще на вихідні могти говорити хочу.
Треба працювати, а такий стан, що робота не йде: голова ніц не варить.
Не знаю, як ви, але я за останні 10-12 років, мабуть, жодного разу з грипом не валялася в ліжку, якщо температура менше 38 (а так воно майже завжди). Коли малий був маленьким, то хворіти мені легше було на роботі - все-таки більше спокою :), а потім втягнулась.

Не йде робота, то покажу вам, як я працюю :).


Отак виглядає "в середньому" моя панель задач. Вдома (під лінуксом) якось до такого засирання не доходить :). Машинка у мене з 2002 року. Доставляла тільки пам'ять і кардрідер. Цілком витримує таке навантаження (розробка все ж ведеться на сервері), але починає вже часом дратувати як гальмує в певні моменти. На літо куплю вже, певно, нову, тоді буде час на сет ап. Нічого мене вже не стримує відмовитися від вінди (хоч вона у мене і ліцензійна) і на роботі.

Моя кава має всевидяще риб'яче око і недремно спостерігає за мною :)

Кам'янець просто фантастичний!
( Terra Heroica )

fregimus.livejournal.com/27820.html
дуже цікаво написано про викладання математики в школі.
власне, напевно, кожен, хто хоч трохи задумувався над предметом, скаже, що чоловік має рацію. принаймі в тій частині, де пише як НЕ треба викладати.
Кілька рефлексій з приводу:
1. Творчих вчителів страшенно мало і з цього постулату треба виходити, щось плануючи в освіті. 
2. Автор кривить душею, коли говорить що такий стан викладання математики не є виною вчителів. Він їх звинувачує. І звинувачує в непрофесіоналізмі.
3. Не кожен творчий вчитель знайде відгук в душі кожного творчого  учня (а творчі у нас всі учні) :).  Сприйняття індивідуальне.
4. Якщо його методу перетворять в програму, вона теж стане нудною і "неправильною".
5. Навіть до творчих уроків орієнтовний план і підготовка абсолютно необхідні.
6. Важко признати, але творчий вчитель теж буде займатися з дітьми поки ЙОМУ буде цікаво. Іншими словами, годі очікувати захоплення предметом, розповідаючи про ті ж Піфагорові штани в 20-тий раз і в 20-тий раз старатися 100% викликати в дітей зацікавлення. Вистави не грають вічно. Зацікавлювати можна, коли зацікавлений сам. Так ентузіазм заміняється з часом досвідом і тут ніц не порадиш. І може це й не найгірший варіант.
7. Математичну "мову" слід вивчати хоч би для того, щоб розуміти іншого математика. Математична "мова" дає змогу сприймати інший рівень абстракції і, відповідно, на цьому вже рівні робити свої малі відкриття.
8. Усне обчислення розвиває і пам'ять, і сприйняття, і розумові здібності загалом. Не вчаться нічому без тренування.
9. от таке часом нудне навчання також має той плюс, що привчає нас і до наполегливості, до праці, яка далеко не завжди в нашому житті творча і в радість. Інша справа, що палку перегинати не можна.
10. Якщо думати про Україну, то у нас тут з викладанням математики в школі просто .... (най не кажу).  :(

Але так то все дивно, треба вирости, стати сяким-таким математиком, щоб диивуватися, ЧОМУ непоганий загалом вчитель не показав тобі на уроці елементарних речей, які в сотні раз підняли б і розуміння і зацікавлення його предметом.

сусідній офіс пустує, але завалений вяским канцелярським хламом...
а дитя моє не мало де подітись вчора після школи, мусило у мене на роботі кантуватись до 9-тої, то він собі той хлам і розгрібав помаленьку.
- Мам, а що там за така штука дуже подібна на принтер але має клавіатуру?
Я ж, замотиличена (здача проекту, 5-ти годинний сон цілий тиждень), ніяк не могла доперти про що ж воно. Вже аж перед виходом додому він мене таки затягнув ідентифікувати той "принтер з клавіатурою".
Виявляєтся це допотопна електрична друкарська машинка! В литому корпусі, справжня і не виключено що навіть працює.

А загадку про "првнтер з клавіатурою" не відгадав з нас ніхто :)
Н-да, багато ще наші діти з раритетів зовсім недавніх не бачили.
Але цікаво, що визначення функціоналу малим було зроблено дуже точно. :)

- Мамо, а ти навчиш мене програмувати?
я тихенько дивуюся, звідки раптом таке питання, але в принципі не можу приховати приємних емоцій: моя дитина врешті таки зацікавилася компом не тільки для ігор!
- Звичайно, навчу!
- І що, от я щось там наклацаю на ком'пютері і мені прийде тисяча гривень?
от же ж не довго він мене в ейфоричному стані протримав :).

разом з малою Мартою вони обоє так казилися (карантин!) в бабці, що розбили лампу і дідо сказав їм, що гроші мають віддати зі своїх заощаджень.
малий зрозумів, що "ще одна лампа і мій банк збанкрутує". Перейнявся проблемою :).

я пояснювала про тістечка: якщо напекти тістечок, то їх треба ще продати, так само і "наклацане на комп'ютері" теж треба продати. або знайти того, хто заплатить тобі наперед за ще неспечені навіть тістечка. згрубша навіть не знаючи чи будуть вони смачні :).
P.S. можуть вийти часом навіть і неїстивні. :)

це, власне, те що я хотіла написати в попередньому пості.
Колись двано-давно я програмувала в ColdFusion і, відповідно, використовувала FuseBox як стандарт галузі де-факто. Логічним кроком стало далі викристання цього фреймворку і для проектів на php. Ясно, що річ, перенесена з одної мови (та ще й такої специфічної) буде проявляти якісь свої мінуси в іншій. Зокрема найбільшим недоліком FuseBox для php було те, що він не форсує розробника до роботи в стилі ооп. Але FuseBox (імхо - в силу своєї простоти) все-таки був (особливо на той час) дуже непоганим фреймворком. У мене зараз на підтримці є цілком живий і постійно модернізуючийся, сучасний великий проект, розробка якого почалася ще в 2001, написаний на FuseBox 3.0. Проект пережив три серйозні оновлення сервера баз даних (не mysql) і три майор оновлення версій php (починав бігати на 3-ому зараз живе на php5).
Остання на зараз версія FuseBox для php є 5. Але вона мені не подобається! Серце фреймворку - конфігураційні та switch-файли (де йде опис самої акції) зараз є xml-файлами. Фреймворк їх парзить і виконує інструкції. Є багато плюсів: введено плагіни, зроблено роботу з помилками на більш-менш нормальному рівні, введено теги для роботи з об'єктаки, класами. Всього вже і не згадаю - пробувала вже давненько.
Але душа моя того не сприймає. Ні, я розумію, що xml стандартизує розробку, хоч-не-хоч девелопер змушений писати, якщо не "правильно", то принаймі типово, що є гарантія "від дурака". Я розумію, що таким чином справді маємо "будівництво", конструювання аплікації з блоків, які до того надаються. Я розумію, що наступним логічним короком має бути відповідне IDE, де веб аплікацію будуть клепати по типу vcl - просто повписувавши обробники до акцій. Але душа моя до такого не лежить. Я не готова дозволити своїй аплікації фактично кожен раз парзити xml. На такі речі я поки йти не готова. Особливо, якщо я не бачу жодних(!) принципових заперечень проти написання того ж таки функціоналу на php. З ColdFusion воно таки інакше, але на ColdFusion я давно вже не пишу.

Окрім FuseBox останніми роками я активно працювала ще з Zend Framework (в кількох останніх бета версіях). Є три працюючі проекти, каркас для яких написала я, а доробляли - мої "студенти" під моїм слабким "жіночим" керівництвом.
Мовчу вже про typo3 яке зараз теж позиціонується як фреймворк. (Що тепер тільки фреймворком не називають!)
Був час - пробувала ще й інші, але не на "живих" речах.

А про Zend-івський фреймворк напишу ще, якщо комусь цікаво (або навіть як не цікаво - напишу :).
Но мораль тут така, що я все ж знову в пошуках :). Не хочеться якось колесо самому винаходити. І чому в пошуках - теж ще напишу, бо це про Zend Framework всеодно. :)

оце усвідомила тільки, як страшенно мене дратує слово "кофейня". Як в тому анекдоті про "піво" - вбив би м. Нє сказати гарно, по-людськи - кав'ярня! а то - "кофЄйня". напевно ще й з кавою в одноразових "стаканчіках".

Ще одна думка з приводу книжки Лістера і деМарко.
Власне, не важливо що там ні слова про інші аспекти керівництва процесом розробки програмного забезпечення, книжка ж все-таки називається "Peopleware", як-не-як. Але дуже мене здивувало, що пишучи про "команду", як про особливий якісний стан групи розробників, і слушно десь-там зазаначаючи, що керівник як правило НЕ входить до складу команди, нічого нема у них про лідерство. Саме слово "лідер" ледве чи рази 2 зустрічається в книжці взагалі. Дивно, що пишучи про засоби, які сприяють процесу перетворення групи в команду, абсолютно оминається питання лідерства як таке. Дивно, бо я думаю, що автори "Peopleware: Productive Projects and Teams" таки не можуть не знати прикладів, коли харизматичний лідер відіграє в команді роль вельми ефективного каталізатора, а два лідери можуть команду розвалити до основ :). Ну але може справа в тому, що лідерство - це вже внутрішня категорія в команді чи групі, а мова таки про організацію процесу ніби ззовні, з точки зору управілння процесом. Не знаю.

Том деМарко та Тімоті Лістер у "Peopleware" ("Человеческий фактор: успешные проекты и команды") пишуть, що закон Паркінсона - це така повна туфта, що він, найімовірніше, не може бути застосований до процесу розробки програмного забезпечення, а сам Паркінсон був просто гумористом. "Кожна робота має здатність розростатися щоб заповнити весь виділений під неї час", - каже Паркінсон. Звідси: обмежуйте людей (роботу) часовими рамками, бо інакше монстр зжере час і захоче ще. Автори ж "Peopleware" так люблять нас, програмерів, та й взагалі всіх, хто працює головою, що стверджують протилежне: не можна встановлювати жорстких рамок для програмних проектів, бо це веде лише до зниження мотивації програмерів, а проект всеодно не буде зроблено вчасно. Бажано не обмежувати програмерів в часі взагалі.
Чесно кажучи, такий підхід - моя ідіотична мрія. Сиди собі і працюй в кайф. Ніякий термін і незроблена вчасно робота тебе не тисне і ніяка мотивація у тебе не падає (тільки встає?).
Але якщо сказати ще чесніше, то є ще старша не менш класична книжка не менш відомого автора, який аргументовано доводить, що робота в нашій галузі таки має здатність розростатися і заповнювати весь час, який на неї відведено і навіть більше. Фредерік Брукс в "The Mythical Man-Month" ("Мифический человеко-месяц, или Как создаются программные системы") говорить про "ефект другої системи". Це коли люди, випустивши перший продукт, працюють над другим і впадають в крайність безмежного його вдосконалення, бо вони вже мають досвід і хочуть зробити його (продукт, тобто) найкращим. Вони додають нові і нові речі, поправляють (тепер кажуть - "рефакторять") код, ускладнюють інтерфейс. Працюють з шаленим ентузіазмом (і мотивацією, ясно). Робота розростається, займаючи весь відведений на неї час, а проект не готовий і має великі шанси так само незавершеним відійти у вічність зі всіма своїми надзвичайно потрібними фішкам і майже-ідеальним кодом.
Робота може розростатися не тільки з "негативних" (бюрократія, паперотворчість, лінь, немотивованість) причин але і з особливо "позитивних" також.

Ясно, що такого плану книжка повинна бути дещо зпримітивізована. Інакше її не почитаєш наніч :). А так цікаво читати, коли півкнижки присвячено критиці кубіклів, шумних офісів без вікон, телефонних дзвінків, ідіотів менеджерів. Класна книжка по керівництву без слова про планування і хоч якийсь облік взагалі. Хоча, треба визнати, що такий підхід мені навіть дуже і дуже подобався б: всі ресурси, крім людського, мають у нас бути безмежні, а менеджер повинен тільки коло мене крутится, як коло збитого яйця, щоб часом не понизилась моя мотивація і не дай боже не пропав командний дух.
Хотіла дати нашому менеджеру почитати але тепер боюся. Але, зрештою, класику треба таки читати, то певно дам.

що мене здивувало зі "сводок" по вибуху газу в Дніпропетровську, так це такі дрібниці як те, що:
- на власників знищених квартир було зареєстровано коло 20-ти одиниць вогнепальної зброї;
- з завалів витягнули живого крокодила;
- на місці трагедії виявили 20 тисяч доларів готівкою.
от живу я собі в під'їзді дев'ятиповерхового будинку, вітаюся кожного ранку з сусідами. А дві третини з них, виявляється, мають змогу у мене при нагоді пальнути з пістолета або гвинтівки, хтось відгодовує крокодила замість бійцівського пса, хтось складає в шкарпетку на чорний день величенькі суми... І все це крутиться навколо мене в просторі на відстані кількох метрів, а я - наївна - думаю що живу серед нормальних людей.

Курс "Чисельні методи", лабораторна робота.
Захист звіту.
Невеличка програмка на 20 рядочків. З одним циклом.
Майбутній "комп'ютерний інженер" важко згадує які ж такі оператори циклу він знає, оправдується, що "не готував теорії". Ну й фіг з ним.
Але є в групі два "програмери", які (з бідою, правда) ці шедеври таки пишуть. Їх питати про оператори циклу було б якось дивно, то смикнув мене чорт вчора запитати чому вони пишуть цю всю фігню "в С++" і що ж такого вони в своїх програмках використовують з С++, чого нема в С?
Тепер я вже буду знати, чим студентів в ступор заганяти! :) Вся група остовпіла від мого нахабства :). "А нам такого не читали", "Дайте подумати!". Думали колегіально, фінал був просто феноменальний: "А, ясно! i++!" !!!! :)))))
Півпари я валялась під столом! Але, бляха, ніхто з них навіть не зрозумів чому!

Що ж, маразматичність мого часткового повернення в академічну сферу очевидна. Я відвикла від такого безцільного часовитрачання.

Сміялась сьогодні до сліз. Завела малого в школу, аж коло класу висять папірчики з дитячми текстами. Вчителька кожному "роздала" професію і кожен мав написати як би він в рамках тої професії працював. Але не де-небудь, а в своїй же школі.
Діти просто фантастичні!
Ось вам шедевр (в понеділок візьму фотоапарат, щоб зфоткати гарно, а нині поки що є то є):


===================

Професия Перекар

Я побачив що у школі усі ходять
з довгим волосям.
Хлопців задовге і також у дівчат.
Їм треба постригти дівчатам треба
зробити (однакової довжини ) хто якої
захоче. Хлопцям мус коротше
зробити а вчитилям постригти
однакової довжини а директорці
так постригти щоби її усі впізна-
вали.
===================


І як би то директорці підстригти, щоб її всі впізнавали? :)))
У мене варіант один - на лисо і все!
А ми дивуємося Північній Кореї. У нас свої товариші Кім Ір Сени вже ростуть. :)

А якщо серйозно, то здивувало мене, що ВСІ діти написали про професію як про владу. Кожен би щось наказував, щось вимагав, вводив якісь правила. Ні одна дитина не написала, що вона би щось СТВОРИЛА в школі чи для школи... Моя дитина - то саме. І це при тому, що він мріє бути "директорм автозаводу" щоб налагодити випуск ретро-автомобілів і щоб "придумувати нові старовинні машини".
Таки школа, якою б вона не була "відкритою" до дітей, так чи інакше в кінцевому висліді є інструментом насильства і наші діти її саме так і сприймають. Нажаль.

от почала я знов зі студентами працювати потроху і стало мені так жаль, так жаль свого часу дорогоцінного, що купила я собі з горя новий notebook, щоб був легенький, невеликий і шустрий. Коротше - щоб носити його з собою на пари, мати змогу щось десь оперативно копнути в мережі, бути online для замовників та може ще часом щось і студентам показати при нагоді.
Але мова не про ноут. Мова про Вісту з якою я цей ноут купила. Тиждень я чесно в ній порацювала та й знесла к бісу. Вернулась до XP.
Віста - це очевидно продукт, зроблений для того, щоб ускладнити прості речі. З одного боку ніби і неземної краси інтерфейс (хе-хе), і такі круті нові функції для безпечної роботи, що не дадуть звичайно немудрому користувачеві зробити щось шкідливе (ну хіба він всеодно всюди "ок" понатискає, як то юзер звичайно і робить), а з іншого неймовірно роздроблена, монстровидна control panel, "покращений" windows explorer, що пропонує швидкий доступ до того, що тобі непотрібне, та ще й не дається те настирливе щастя-пропонування відключити, недоступність по замовчуванню головного меню (!!!) в тому ж таки експлорері.
Промовчу тихенько про несумісність кількох потрібних мені девелрперських програм, промовчу про ресурсожерність Вісти, але скажу, що страшенно дратує КОЖЕН РАЗ (!) при запуску якого-небудь звичайного exe-файлу відповідати що так, так, так, я дійсно хочу запустити цю програму і це не помилка, не вибрик яогось віруса і я справді знаю що я роблю на своєму комп'ютері (таку турботу можна, правда, відключити, але що це неочевидно, теж правда). Те саме стосується запуску будь-яких аплетів з контрольної панелі: ви не настроїте нічого поки 10 раз не підтвердите Вісті, що ви справді НЕ помились і справді хочете щось таки зробити.
Але вершини моє роздратування досягло при налаштуванні Network Connections. Візарди тепер вже навіть і не питають нічого, все роблять для нашого блага самі. Вручну задати настройки TCP/IP - вищий пілотаж, бо знайти тепер ці настройки за всякими красивими парковими лавочками, будиночками і глобусами, що крутяться, майже неможливо. Мій комп'ютер має вбудований бездротовий адаптер та ще й на додачу вбудований синій зуб і це ж мабуть його біда: в меню "Файл" панелі мережевих з'єданань (Network Connections) замість пункту меню для створення нового ВИХІДНОГО з'єдання (як ми до цього звикли) маємо змогу створити з'єнання ВХІДНЕ; а для того, щоб під'єднатись, скажімо, до інтернет, треба шукати в контрольній панелі зовсім окремий аплет. Іншими словами, відкрити сівй комп'ютер для доступу іншим - прошу - це раз-два, а от доступитись до інших - це вже будь-ласка посушіть собі трохи голову. Що й казати: або я таки серйозно чогось зрозуміти не в стані, або продуманість інтерфейсу тут просто "неймовірна".
От ще приклад, як тепер про нас дбають постачальники разом з Мікрософт Корп. На новенькому тільки з магазину комп'ютері маємо не тільки Вісту! Тішмося: нам проінсталювали ще й ПОВНУ версію останнього Мікрософт Офісу та ще й комерційний антивірус на додачу. Все воно швидко парцювати й перестане, бо ніхто за це не платив, АЛЕ вам, як власнику такого гарного комп'ютера, ми зробимо знижку! Купуйте-купуйте грошей не шкодуйте. А проблеми, мабуть, у вас почнуться як тільки ви захочете це непотрібне вам добро виінсталювати.
Так що я "помацала" не тільки Вісту але й останній Офіс. Таке у мене враження, що ці погруповані панелі з текстовими поясненням, ця недоступність по замовчуванню (треба тиснути Alt) головного меню програми це таки крок назад, а не вперед в користувацькому інтерфейсі. Люди, які привикли працювати в Ворді, розгублюються, а люди, які ніколи не працювали в Ворді, теж розгублюються. Перші тому, що зникли звичні панелі інструментів, половина робочого простору зайнята непотрібною красотою, важко знайти те, до чого звик. Другі - через надмір тих же "красівостей" і видимих можливостей. Зникла простота, зникла інтуїтивність. ІМХО.
А ще прикро, що Віста моя до того ж ліцензована так, що не має downgrade можливостей. Бо вона не Pro. Уявляю собі ще з 20 іконок в контрольній панелі у Віста Про і робиться мені страшно :). Дійсно, Віндовс стала тепер self-maintained (хе-хе) системою: простий користувач вже нічого в ній настроїти не зможе, все за нього вона зробить сама.

в суботу ми з малим лазили по форумі чи не півдня. куплено 25 книжок :).
11 - малому, 11 - мені, 3 - маленькій племінниці Марті (4 роки).
прикро, що не потрапили в середину. хай би наш президент "висловлював підтримку" українській книзі в інший час та може і в інший, дієвіший спосіб...

і ще одне "читання". Джоел Спольски "Джоэл о программировании".
Якщо хтось читав його блог чи - особливо - нариси про проектування користувацьких інтерфейсів, то знає, що хоч автор і зауважує, що ні в якому разі не хоче сказати, що користувач дурень, однак фактично це і каже.
Так от книжка написана саме з такою думкою: мій читач, звичайно ж, не дурень, але якщо я буду писати як для дурнів, то мою книжку прочитає набагато більше людей, бо люди в масі своїй дУрні.
Здорові думки однак є. не нові, правда. Але і ляпсусів для "красоти стилю" є, і дурниць є трохи.
Прочиталося легко і з настроєм. Навіть можу сказати, що для загального розвитку дуже рекомендую. Як легке чтиво наніч.
Це такі мої "дамські романи" :).

 дочитала вже до середини Памука "Мене називають Червоний" і нарешті зрозуміла, чому "Червоний" а не "Червоним" (колись у Всесвіті було "червоним") :).
мушу сказати, що переклад приємно здивував. не порівняти навіть зі "Снігом".

хе-хе. село!




Бузьки молоді літають, гуртуються. Якось так осінню ніби повіяло... Зарано ще. Я ще в літню відпустку хочу!